Евакуація музейних експонатів: як музейні співробітники та історики зберігають спадщину з прифронтових територій

Війна не лише руйнує міста й долі, вона знищує пам’ять. У прифронтових громадах Запорізької області під обстрілами опинилися музеї, архіви, артефакти — усе, що зберігає історію та ідентичність. Але завдяки роботі співробітників Запорізького обласного краєзнавчого музею, небайдужим історикам та волонтерам частину цієї спадщини вдалося врятувати.  Ми дізнавалися, як проходив процес евакуації музейних експонатів з-під обстрілів, що не вдалося вивезти та що роблять у Запоріжжі для збереження культурної пам’яті регіону.

Як музейні співробітники зберігають культурне надбання у Запоріжжі

Початок великої війни застав усіх зненацька. Але 24 лютого 2022 року, згадують тепер вже в єдиному в регіоні обласному краєзнавчому музеї імені Якова Новицького, всі прийшли на роботу. Нарада. Швидке рішення — розбирати вітрини й рятувати найцінніше. Співробітники музею, працюючи у важких умовах, негайно зібрали найцінніші експонати: зокрема, археологічні знахідки, дорогоцінні метали, скарби козацького періоду та інші рідкісні об’єкти державного музейного фонду.

«Зал АТО — розібрали повністю. Це були речі наших хлопців. Археологія — майже вся евакуйована. Дорогоцінні метали, скіфське й сарматське золото — першими. Потім — вишиванки, документи, старі газети. Загалом зібрали майже 20 тисяч експонатів», — розповідає .в.о. директора музею Вікторія Водоп’ян.

Процес евакуації проходив у три етапи. Перша черга припала на кінець лютого – початок березня 2022 року та була присвячена повній евакуації залу, де зберігалися експонати, що належали до фонду, зокрема, речі, пов’язані з бойовими діями та історією АТО. Потім спеціальна комісія, до складу якої увійшли всі співробітники музею (науковці, завідуючі, технічний персонал), визначила пріоритети: дорогоцінні метали, предмети археології, «скіфське» й «сарматське» золото та інші цінні речі, що були у сейфових приміщеннях направили в нове місце зберігання за умов максимальної безпеки, оскільки ці об’єкти несли найвищу культурну та історичну цінність. Пізніше евакуювали певні документи, газети, фотографії, документи Старого Олександрівська та інші об'єкти, що складають історію регіону.

Евакуація наосліп: як рятували історію Гуляйпільщини й Оріхова

З Гуляйполя експонати вивозили тричі: у квітні 2022-го та двічі в серпні 2024 року. Проблема — людський фактор. Всі штатні працівники місцевого музею виїхали за кордон. Приймали експонати працівники централізованої бухгалтерії закладів культури Гуляйпільської ОТГ. Але для того, щоб їх змогли офіційно прийняти на баланс мають бути підписані відповідні акти саме від місцевих музейних працівників, а поки що в сховищі розмістили величезні коробки з невідомим вмістом.

Натомість зберігачка фондів Оріхівського краєзнавчого музею Світлана Коноваленко встигла зробити все як належить – сфотографувала, приготувала список і передала експонати. З Оріхова понад 2 тисячі експонатів допомагали евакуйовувати волонтери та військові. Завдяки їх роботі вдалося частково зберегти документальну спадщину міста.

«Першими вивезли з Гуляйполя документи, книги та ікони. Ми це прийняли. В серпні 2024 року вивозили буквально все, що влазило в транспорт. Гуляйпільський музей через кілька днів після останньої евакуації — було знищено. Встигли вивезти лише те, що вміщалося в дві автівки. Але великогабаритне — п’яльці, скрині, меблі — залишилося там. Їх врятувати не вдалося», — пояснює директорка музею Вікторія Водоп’ян.

За час повномасштабного вторгнення запорізькі історики врятували з-під обстрілів сотні історичних пам'яток, серед яких —численні родинні архіви, документи, старовинні меблі та чимало унікальних цінних речей. Одним з тих, хто займається порятунком культурних цінностей є краєзнавець, історик, голова ГО "Гуляйпільські старожитності" Сергій Звілінський. Сам проживав в Гуляйполі і каже, що в перші тижні війни разом з колегами вивезли архів своєї організації, а також матеріали з музею, який створили в Гуляйполі і мали відкрити у 2022 році.

«Треба розмежовувати евакуацію комунальних або державних офіційних установ, які є складовою музейного фонду і евакуацію всього, що не є складовою музейного фонду.

Евакуація музейного фонду — це не просто приїхав в громаду, забрав і вивіз. Є певні процедури. Ніяких стратегій поводження із спадщиною до повномасштабного вторгнення у нас не було. Бердянський, Маріупольський, Мелітопольський музеї, вся окупована частина і прифронтові громади —тому підтвердження», — розказує історик.

Не було інструкцій, механізмів евакуації, не визначені відповідальні особи, не зрозуміли куди вивозити і хто це має робити.

«Ми, громадські діячі, краєзнавці, не включалися, бо якби ми почали вивозити якийсь офіційний музей, то проти нас би відкрили умовно 15 кримінальних справ. Тож, все на совісті відповідальних осіб- починаючи з Міністерства і закінчуючи директорами музеїв. Питання до них. Ми вивозили все, що не стосується офіційного поняття музейного фонду —це локальні музеї. Там не гірші матеріали, ніж в районних краєзнавчих музеях і це насправді унікальні зібрання. В кожному селі таке є», — коментує Сергій.

Такі музеї вони евакуювали з 2022 року. Все, що могли — сканували, оцифровували, зберігали.

Історик згадує, як ворог знищив одну з шкіл в селі Полтавка (поблизу села Малинівка). Врятувати не вдалося геть нічого з тамтешнього музею.

«Школа знищена, всі зібрання загинули. Взагалі нічого не вдалось вивезти. Дуже швидко підійшли російські війська, там точились бої», —пояснює наш співрозмовник

А от із села Омельник Преображенської громади була врятована унікальна величезна колекція одягу 19-20 століття, серед яких є багато вишиванок. За словами Сергія, після ворожого прильоту в школу, музей завалився.

«Дивом нам вдалося вивезти колекцію», —говорить Сергій Звілінський.

З гуляйпільської друкарні забрали та вивезли підшивки газет, які виходили з 1940 років. Чимало газет є лише в одиничному екземплярі.

Музей-сховище: умови, в яких зберігають евакуйовані скарби

Усі врятовані колекції з прифронтових музеїв тепер — у фондосховищах Запорізького обласного краєзнавчого, де контролюють вологість, температуру та клімат-контроль. За словами директорки Вікторії Водоп’ян, поки що більшість експонатів зберігається належним чином.

«Всі музейні предмети потребують спеціального зберігання. На це ми вже маємо необхідні умови та обладнання — осушувачі, зволожувачі, також є пакувальні матеріали. Волонтери, які допомагали вивозити Оріхів , вони з собою давали пакувальні матеріали і ящики. Я не можу сказати, чи вивезли ми щось найголовніше, оскільки кожна одиниця основного музейного фонду того чи іншого музею є державним музейним фондом України. Очевидно, що найцінніше з практичної точки зору — дорогоцінні метали, археологія і ті предмети, які дуже рідкісні», — пояснюють в краєзнавчому музею.

Частину необхідних матеріалів для зберігання отримали від іноземних донорів, частину закупили завдяки допомозі міністерства та волонтерів. В обласному краєзнавчому музеї наразі працюють у режимі максимальної мобілізації. Але за все це платять головним ресурсом — людським.

«Після 2022 року ми втратили 15 із 55 працівників. Частину вже вдалося відновити. Молодь не хоче працювати за мінімальну заробітну плату. Навіть директор музею має оклад лише трохи більше 10 тисяч гривень. Це проблема всіх музеїв. А робота у фондах — це не просто "поставити хрестик", як раніше. Це повна цифрова інвентаризація: зйомка, маркування, звіряння з документами, занесення в електронну базу», — зазначають в музеї

Сьогодні у фондах — 25 груп зберігання. Одна з них тимчасова: тут зберігаються предмети з Оріхова, Гуляйполя, Токмака та Вільнянська. Чотири групи ще чекають повного обліку. Це — майже повна звірка з нуля.

Як оцифровують музейні експонати на випадок найгіршого

Процес звірки колекцій і їх оцифрування також виявився надзвичайно тривалим. Співробітники музею використовували фотоапарати й спеціальні сканери для зняття зображень, документування стану експонатів та внесення даних у цифровий реєстр. Однак через нестачу людських ресурсів цей процес залишається викликом для закладу.

З 2014 року музей фотографує основні книги надходжень. З 2022-го — повна цифровізація. Оцифровують експонати в межах роботи щодо інвентаризації матеріально-технічних цінностей, але цей процес включає набагато серйознішу роботу, яка включає звірку, бо є записи й старі, і нові, надходження — щось видавалося в експозицію, щось ні. Експонати, пов'язані з природою, вони вимагають догляду, можуть стати непридатними. Цей процес є задачею із зірочкою, хоча б тому, що у краєзнавчому музеї обліковується близько 150 тисяч одиниць експонатів.

«Спочатку ми фотографували основні книги надходження, а потім відправляли це на департамент і на міністерство культури. Основна фондова книга – це такий документ, де перелічуються всі експонати, музейні предмети, які в нас є.Починаючи з 2022 року, ми почали по-іншому працювати. Це не просто оцифрування, а повне звірення наших фондових колекцій. Це процес дуже довготривалий, тому що співробітники беруть оцю основну книгу надходжень, фотоапарат та по одному звіряють всі предмети, маркують належним чином та заносять все це в електронний формат», — пояснюють співробітники музею».

Щоб зрозуміти масштаби, достатньо подивитися хоча б на чотири зали археології. В них нараховується близько 4,5 тисячі експонатів. На звірку та оцифрування кожного предмету знадобилися три місяці.

«Цим займаються наразі 4 співробітника відділу фондів і 1-2 співробітника з інших відділів. Два рази на квартал ми проводимо фондозакупівальну комісію, коли наші співробітники здають те, що принесли або подарували нам містяни, або ж те, що ми самі знайшли. Це насправді дуже довгий процес, бо крім того, що потрібно сісти і все сфотографували, необхідно внести всі описи та таблички в комп’ютер», — говорить Вікторія Водоп’ян.

Також офіційно діє Державний музейний реєстр. Музейні співробітники з Запоріжжя вже почали туди вносити свої експонати. Але він поки недоступний для загалу — лише для музейників. У майбутньому планують створити відкритий каталог найціннішого.

«Ми наполягаємо: потрібне хмарне сховище та окрема захищена програма для ведення фондів. Поки що — все вручну», — кажуть працівники краєзнавчого музею.

Найбільш повністю оцифровані групи — гроші, ордени й медалі. Але щодня надходять нові експонати від містян, які потребують обліку, опису, збереження.

Сучасний державний музейний реєстр, який наразі знаходиться у тестовому режимі, має стати важливим інструментом для документування та збереження спадщини.

Виклики та майбутнє збереження культурної спадщини

У музеї зізнаються: мріють не про експозиції, а хоча б про захист та збереження тих музейних експонатів, що зберігається зараз.Кілька разів музей було пошкоджено внаслідок ворожих обстрілів, особливо постраждали вікна.

«Я не знаю, як в останній раз ми вижили. Пощастило, що в нас все з двору всі вікна закриті OSB. Я боюся рахувати, скільки коштує нове скло та двері. Ми їх не встановлюємо, бо немає сенсу, якщо не закривати листами».

Плани на повернення колекцій у прифронтові міста — поки що відкладаються. Щобільше — в музеї готуються до чергової евакуаційної хвилі.

«Ми вже виділили найцінніші групи, які готові евакуювати при загрозі. Але це рішення буде прийматися з міністерством і обласною владою. Просто "запакували й поїхали" — тут не працює», — пояснюють музейні працівники

Історик Сергій Звелінський пояснює, що вивезти —це один день, а забезпечити збереження — це головне питання.

«Я не можу у себе у квартирі це зберігати, сховища і склади мають бути. Дякувати Богу, у нас в Запоріжжі було де зберігати —«Карітас» надав склади, Запорізький національний університет», — додає Звелінський.

Він також розповідає, що евакуюють з прифронтових територій і родинні архіви і намагаються максимально ідентифікувати людей, які є на фото чи згадані у документах.

«Якщо хтось не розуміє, навіщо ми це робимо, то тоді можна сказати: а навіщо нам узагалі наша історія? — роз’яснює співрозмовник. — Адже кожне село унікальне по-своєму, унікальне тими людьми, які його заселяли. Історія і культура складаються саме з локальних речей. Якщо ми не будемо знати локальну історію, то як можна скласти цілісну картину? Нищення культури — це одна зі складових нищення державності, народу. Саме це свого часу робила радянська влада. Затирання локальних культурних ідентичностей робиться для того, аби потім можна було сказати, що тут, умовно, південь Росії й тут лише російськомовні люди. А насправді ж є локальні культури — і вони є частиною загальноукраїнської ідентичності. Відповідно, все, що ми вивозимо, є матеріальними джерелами цих локальних культур: починаючи від фото, закінчуючи сорочками, скринями тощо. Ми записуємо коментарі, усні історії. Ми не просто забираємо речі й складаємо їх десь. Ми вивчаємо історію родин, формуємо фонди й на їх основі досліджуємо регіональні історичні та культурні особливості. Ми намагаємося розповідати про села — як вони заселялись, хто там жив».

Він говорить, що процес евакуації експонатів дуже складний. Якщо у 2022 році можна було виїжджати «бусіком», то зараз це занадто ризиковано, бо дрони постійно полюють на автівки, працює артилерія.

Звілінський каже, що зараз важливо організувати різні виставки, показувати побут, звичаї й культуру українців, які тут мешкали. Інакше у нас не буде матеріалів для майбутніх досліджень.

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.